Методичні рекомендації щодо адаптації учнів 5 класу до шкільного життя

 

                                          М. Мрицак

практичний психолог

                                                                                                       Новояворіського ЗЗСО І-ІІІс. №2 

 

Початок навчання в середніх

класах школи

 

У середній школі докорінно змінюються умо­ви навчання: діти переходять від одного основ­ного вчителя до системи «класний керівник — учителі – предметники», часто — до кабінетної системи. Те, що перехід цей збігається з кінцем дитинства (досить стабільним періодом розвит­ку), сприяє адаптації школяра до нових учителів, нових умов.

Як свідчить практика, більшість дітей пере­живає цей перехід як важливий крок у житті. Центральне місце посідає, по-перше, сам факт закінчення початкової школи, на чому наголо­шують учителі й батьки, по-друге, предметне на­вчання. Незважаючи нате, що й раніше діти вив­чали різні предмети, саме під час переходу до середньої школи вони починають розуміти й ус­відомлювати зв’язок цих предметів з певною сферою знань. На питання, чи відрізняється чи­мось навчання в 5-му класі й у початковій школі, п’ятикласники відповідають: «Маля просто вчиться рахувати, а ми вчимо математику», «Ра­ніше ми просто читали розповіді про те, що було, а тепер вчимося сприймати історію».

Для багатьох дітей, що навчалися спочатку в одного вчителя, перехід до кількох учителів з різними вимогами, різними характерами, різним стилем викладення також є зовнішнім показни­ком їхнього дорослішання. Вони із задоволен­ням і з гордістю розповідають батькам, молод­шим братам і сестрам, друзям про добру вчитель­ку математики або «поганого» історика. Крім того, певна частина дітей усвідомлює такий пе­рехід як шанс заново почати шкільне життя, на­лагодити несформовані взаємини з педагогами.

Бажання добре вчитися, робити все так, щоб дорослі були задоволені, «не засмучувалися й не переживали», «раділи», «щоб мама, коли поди­виться щоденник, не засмучувалася» — досить сильне у п’ятикласників. Певне «розчарування» у школі, зниження інтересу до навчання, помітні наприкінці початкових класів, змінюються че­канням змін, діти сподіваються, що у школі їм стане цікаво.

Аналіз свідчить, що учителі середньої шко­ли часто не бачать різниці між п’ятикласника­ми й іншими учнями середньої школи і став­лять до всіх однакові вимоги. Це може усклад­нювати адаптацію п’ятикласників до середньої школи. Високі вимоги найчастіше виявляють­ся їм не під силу. Звідси — підвищена залежність певної частини дітей від дорослих, нелюбов до класного керівника, плач, капризи, виникає відчуття самотності, того, що нікому з дорос­лих у школі вони не потрібні. Іноді за певною формою поведінки (наприклад, за відвідуван­ням 1-го класу, у якому працює їхня колишня вчителька) приховані зовсім різні потреби і мо­тиви: від бажання знову опинитися у знайомій, звичній ситуації опіки, коли тебе знають, про тебе дбають, до прагнення утвердитися як «старший», хто може опікуватися меншими. Причо­му в однієї й тієї самої дитини це може поєдну­ватися.

 

У молодшому підлітковому віці у зв’язку з початком етапу статевого дозрівання відбуваються зміни в пізнавальній сфері молодших підлітків: уповільнюється темп їхньої діяльності; виконання певних видів робіт потребує більше часу; діти частіше відволікаються; можуть бути роздратованими, неуважними; можуть неадекватно реагувати на зауваження тощо. Це, як наслідок, може бути причиною зниження рівня навчальних досягнень, втрати мотивації до навчання, породжувати конфліктні ситуації між однолітками та дорослими.

Практика свідчить, що педагоги і батьки найчастіше «одорослюють» п’ятикласників, вважаючи, що вони повинні бути самостійними, організованими, і наголошують на їхній «дитячості». Це зумовлює подвійність, суперечливість стосунків і системи вимог до школярів. Вони швидко вчаться мані­пулювати дорослими за допомогою цієї по­двійності.

У цей час у школярів дуже виражене емоцій­не ставлення до навчального предмета. Дослі­дження свідчать, що практично всі п’ятиклас­ники вважають себе здібними в певному на­вчальному предметі, часто критерієм такої оці­нки є не реальна успішність у цьому предметі, а суб’єктивне ставлення до нього. Така оцінка власних можливостей створює сприятливі умо­ви для розвитку здібностей, умінь, інтересів школяра. Тому важливим є те, щоб заняття вик­ликали в десятирічного школяра позитивні пе­реживання (а якщо згадати, що діти в цей пері­од переважно всі життєрадісні, то завдання ви­дається ще простішим).

 

Проблеми, пов’язані з віковими особливостями

 

1. Великого значення набуває емоційний фактор в самооцінці здібностей, що взагалі ха­рактерно для цього періоду. Таким чином відбу­вається домінування певних емоцій і це зумов­лює все психічне життя дитини, зокрема «робо­ту» психічних процесів. Але відомо, що занадто сильні або занадто тривалі емоції, як негативні так і позитивні, можуть негативно впливати на психічне життя дитини, можуть сприяти виник­ненню своєрідної «емоційної втоми», що вияв­ляється в роздратуванні, капризах, «скандалах», плачі. Отже, надмірне за­хоплення емоціями, праг­нення максимально пози­тивно забарвити будь-яку діяльність школяра можуть привести до зворотного ефекту.
2. Загальне позитивне ставлення до себе і уявлен­ня про свої можливості, що не спирається на оцінку своєї реальної успішності, призводить до того, що діти охоче беруться за ба­гато справ, впевнені, що вони зможуть це зробити, але при перших труднощах кидають, не зазнаючи при цьому особливих пережи­вань. Стандартне пояснен­ня цьому («перестало подобатись, не хочеться, не можу») відображає, як це не дивно для дорослих, реальну причину: немає позитивного ставлення і, як наслідок, знижується самооцінка в цій сфері. При цьому через переважання емоційної регу­ляції такі ситуації не впливають на загальне по­зитивне ставлення школяра до себе. Негативні оцінки оточення, власні невдачі сприймаються дітьми як ситуативні, тимчасові, а головне — не мають прямого відношення до їхніх здібностей і можливостей. Усе це необхідно враховувати у будь-якій роботі з дітьми цього віку.

Найважливішою є орієнтація дітей на вироб­лення об’єктивних критеріїв успішності й неуспіш­ності, прагнення перевірити свої можливості і знаходити (за допомогою дорослих) шляхи подаль­шого їх розвитку і вдосконалення.

Нової якості у п’ятикласників набувають стосунки з однолітками. Діти хочуть почувати себе частиною цілого колективу, жити з ним спільним життям, бути визнані друзями. Спілкування з друзями стає самостійною діяльністю. Вона існує, з одного боку, у вигляді вчинків підлітків по відношенню один до одного, а з іншого – у формі осмислення вчинків однолітків і стосунків з ними. Ця сфера життя та спілкування стає для підлітків надзвичайно важливою й особистісно значущою: зменшується згуртованість, зростає прагнення до самовираження.

Водночас досить часто у школярів цієї групи проявляється так зване «почуття дорослості»: діти потребують поваги та самостійності, серйозного та довірливого ставлення до них з боку дорослих.

Навчання у школі має бути для школяра джерелом позитивних емоцій, що допоможе знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у собі, у своїх силах.

 

 

Розглянемо причини труднощів у навчанні

 учнів п’ятих класів.

 

1. Насамперед, ці причини пов’язані з недо­ліками навчальної підготовки за нормального і навіть високого рівня розвитку мислення й інших пізнавальних процесів у дітей, а саме:

— значні проблеми в знаннях за попередні періоди навчання,

— несформованість загальнонавчальних і спеціальних навчальних умінь і навичок.

Слід зазначити, що зовнішня картина вияв­лення цих недоліків може нагадувати інтелекту­альні порушення, аж до легкого ступеня розумо­вої відсталості.

2. Наступна група причин пов’язана з несформованістю необхідних розумових дій і операцій — аналізу, синтезу, поганого мовного розвитку, не­доліків уваги і пам’яті.

Школярі 10—12 років дуже цікавляться спо­собами розвитку уваги і пам’яті, оскільки спос­тережливість, уважність, уміння помічати деталі є тими властивостями, які вони дуже цінують у собі й інших. Це створює сприятливі можливості для спеціальних занять з розвитку і корекції ува­ги і пам’яті. Оскільки в житті дітей цього віку значне місце ще посідає гра, розвиток уваги спо­чатку краще проводити на матеріалі й у ситуації, відмінних від навчальної. Добре зарекомендува­ли себе як методи тренування і корекції уваги і пам’яті численні ігри з розвитку спостережли­вості (у слідопита), зосередженості, стійкості до перешкод, зорової пам’яті, підрахунку на малюн­ках тощо. Усі ці ігри особливо ефективні, якщо в них є елемент змагання, що відповідає потребам дітей цього віку. Але важливо пам’ятати, що, по-перше, навички в грі виявляються при досить сильному мотиві й тому виявляються більш ви­раженими, ніж у навчальній діяльності, а по-дру­ге, перенесення сформованих таким чином на­вичок на навчальну ситуацію є окремим завдан­ням. Тому необхідно поступово, під час залучен­ня школярів до заняття, наблизити ситуації до навчальної, поставивши це за мету.

3. Неуспішність школяра може бути пов’яза­на з особливостями навчальної мотивації підлітків.
4. Причиною зниження успішності може бути слабка довільність поведінки і діяльності — небажання, «неможливість», за словами школярів, змусити себе постійно вчитися. 10—12-річні школярі можуть виконувати досить складну ро­боту, долаючи значні труднощі заради приваб­ливої мети. Але вони відчувають значні труднощі в подоланні як зовнішніх, так і внутрішніх пере­шкод у тих випадках, коли мета їх не приваблює. Тому таку роботу бажано супроводжувати фор­муванням і тренуванням застосування економіч­них способів, що дозволяють школяреві продук­тивніше впоратися з повсякденними обов’язка­ми. Важливо організувати цю роботу так, щоб школяр зрозумів: запропоновані способи діяль­ності кращі, ефективніші, і захотів їх опанувати.

Усі зазначені причини нерідко виступають не ізольовано, а спільно, поєднуючись у досить складні комбінації, і потребують звичайно спільної активної роботи не тільки психолога і педагога, а й батьків, а головне — самого підлітка.

 

 

 

Поради вчителям, які викладають у 5-х класах

 

Робота зі слабовстигаючими учнями повинна будува­тися за принципом заповнення прогалин у розвитку та вихованні. Їх необхідно навчити слухати, бачити, сприймати, переказувати текст і відповідати на за­питання, виділяти у прочитаному головне. Особливу увагу варто приділяти розвитку мови, тому що розу­мовий розвиток визначається мовним розвитком, що залежить від того, чи багато дитина читає, чи вчиться вона переказувати прочитане, чи відповідає на запи­тання осмислено.

У роботі зі «слабкими» учнями вчитель повинен дотриму­ватись таких правил

1. Не ставити «слабкого» в ситуацію несподіваного запитання й не вимагати швидкої відповіді на ньо­го, давати учню достатньо часу на обмірковування та підготовку.
2. Бажано, щоб відповідь була не в усній, а в письмо­вій формі.
3. Не давати для засвоєння в обмежений проміжок часу великий, різноманітний, складний матеріал, треба постаратися розбити його на окремі інфор­маційні шматки й давати їх поступово, у міру за­своєння.
4. Не примушувати таких учнів відповідати на запи­тання з нового, щойно засвоєного матеріалу, краще відкласти опитування на наступний урок, давши можливість учням ознайомитись з ним удома.
5. Шляхом правильної тактики опитувань і заохочень (не тільки оцінкою, а й зауваженнями типу «відмін­но», «молодець», «розумник» тощо) треба форму­вати в таких учнів упевненість у своїх силах, у своїх знаннях, у можливості вчитись. Ця впевненість до­поможе учню в екстремальних стресових ситуаціях здачі іспитів, написання контрольних тощо.
6. Обережніше оцінювати невдачі учня, адже він сам дуже болісно до них ставиться.
7. Під час підготовки учнем відповіді дати йому час для перевірки та виправлення написаного.
8. У мінімальному ступені відволікати учня, намага­тись не переключати його увагу, створювати спо­кійну, не нервозну обстановку.

 

Правила, що використовуються при

роботі з інертними учнями

 

1. Не вимагати від них негайного включення в ро­боту — їхня активність у виконанні нового виду завдань зростає поступово.
2. Варто пам’ятати, що інертні учні не можуть вияв­ляти високу активність у виконанні завдань, а деякі взагалі відмовляються працювати в такій ситуації.
3. Не треба вимагати від інертних учнів швидкої зміни невдалих формулювань, їм необхідний час на обмірковування нової відповіді, вони частіше додержуються прийнятих стандартів у відповідях, уникають імпровізації.
4. Не слід проводити їх опитування на початку уроку, тому що вони з ускладненням відволікаються від попередньої ситуації.
5. Треба уникати ситуації, коли від інертного учня потрібна швидка усна відповідь на несподіване запитан­ня, інертним учням необхідно давати час на обмірко­вування запитання та підготовку відповіді на нього.
6. Під час виконання не варто їх відволікати, пере­ключати увагу на що-небудь інше.
7. Небажано змушувати інертного учня відповідати на запитання з нового, щойно пройденого мате­ріалу, варто відкласти їх до наступного разу, давши можливість попрацювати вдома.

«Слабкі» діти за своїми нейродинамічними особли­востями мають ряд переваг, що мусить ураховувати вчитель:

• у ситуаціях, які вимагають монотонної роботи, вони більш успішні;
• також ці учні є успішними в тих видах діяльності, що вимагають попередньої підготовки;
• для них сприятливі ситуації, які вимагають послі­довної, планомірної роботи;
• вони схильні самі проникати в більш глибокі зв’язки та відносини всередині навчального ма­теріалу, тому виявляють свої переваги в таких си­туаціях, де потрібні розуміння та знання предмета понад шкільну програму;
• вони схильні до ретельного контролю виконання на­вчальних завдань і перевірки отриманих результатів.

Інертні за своїми нейродинамічними здібностями учні в порівнянні з рухливими мають сильні сторони, на які може спиратись учитель:

• вони можуть працювати довго, не відволікаючись;
• у них відзначається високий ступінь самостійності у виконанні завдань;
• їхня активність наростає повільно, але зате довго зберігається;
• у них спостерігається схильність до одноманітної роботи;

вони успішно справляються з монотонною ро­ботою протягом тривалого часу, активні в роботі з пройденого матеріалу;

• вони здатні швидко виконувати завдання, якщо їм дається можливість самостійно організувати свою діяльність;

самостійну роботу на відміну від фронтальної вони виконують легше.

Якщо розглядати систему заходів, спрямованих на по­передження неуспішності школярів, то для вчителя важ­ливо при опитуванні:

• створювати доброзичливу атмосферу в класі;
• дозволяти учням перед відповіддю біля дошки ко­ристуватись посібниками;
• давати план відповіді, дозволяти користуватися планом, складеним удома;
• допомагати сконцентрувати увагу на головних пи­таннях теми;
• звертати увагу на типові помилки учнів; підбадьорювати учнів при відповіді, створювати ситуацію успіху;
• перший місяць навчання дітей у п’ятому класі не писати зауважень у щоденники;
• проводити оцінювання на користь дити­ни;
• більшість урочного матеріалу орієнтувати на повторення;
• дозувати навчальне навантаження та обсяг домашнього завдання, а також знизити їх до мінімуму на вихідні дні.

При поясненні нового матеріалу:

• темп викладу нового матеріалу повинен бути до­ступним для «слабких» учнів;
• акцентувати увагу на головних моментах нової теми;
• з’ясовувати ступінь розуміння матеріалу «слабки­ми» учнями, стимулювати запитання;
• використовувати засоби, що збуджують інтерес до теми, ТЗН, наочність, порівняння;
• утягувати «слабких» учнів в бесіду.

У ході виконання вправ:

• раціонально та обмірковано підбирати вправи для самостійної роботи;
• оперативно допомагати «слабким» учням у ході ви­конання самостійної роботи;
• ураховувати темп роботи учнів;
• привчати учнів здійснювати самоконтроль у ході самостійної роботи.

 

При завданні домашнього завдання:

• по можливості домашнє завдання повинно містити в собі роботу над помилками;
• роз’ясняти дітям структуру й особливості виконан­ня домашнього завдання;
• підбирати індивідуальні завдання для «слабких» учнів.

 

Поради класному керівнику 5-х класів

• Працюйте над формуванням колективу через різноманітні доручення, змінюючи групи.
• Розвивайте почуття колективізму через спільну турботу про престиж класу (зовнішній вигляд, успіхи в навчанні, максимальна участь у святах, естафетах, конкурсах).
• Пріоритет віддавайте індивідуальній роботі (спостереження, бесіди, анкетування, доручення).
• Уникайте «гострих» кутів, проявляйте стриманість, терплячість.
• Пам’ятайте: діти потребують ласки, ніжності, співучасті, турботи.
• Вчасно й мудро підтримуйте дитячу активність.
• Не забувайте: формування класного, батьківського колективу не менш важливе, ніж дитячого. Ретельно готуйтесь до батьківських зборів, проводьте сімейні вечори, активно залучайте батьків і вчителів – предметників до життя класу.

Поради батькам п’ятикласників

• Дізнайтеся якомога більше про труднощі у навчан­ні. Чим більше Ви знаєте, тим краще зможете допо­могти собі та дитині.
• Хваліть свою дитину, коли вона щось виконує до­бре. Діти з труднощами у навчанні часто дуже добре виконують щось інше, крім навчальних завдань.
• Поспостерігайте, що Ваша дитина робить із задо­воленням, наприклад, танцює, грає у футбол або працює з комп’ютером. Надайте вашій дитині біль­ше можливостей розвивати свої сильні сторони і таланти.
• Дізнайтеся, як Ваша дитина краще засвоює мате­ріал. Чи вона краще виконує практичні завдання, спостерігає або слухає? Допоможіть дитині навча­тися, використовуючи свої сильні сторони.
• Дозвольте Вашій дитині виконувати певну роботу по господарству. Це може додати їй впевненості у собі та дасть змогу відпрацювати певні навички. Інструкції мають бути дуже простими, розподіліть завдання на маленькі кроки, похваліть зусилля ва­шої дитини.
• Зробіть виконання домашнього завдання пріорите­том. Стежте за порадами вчителів, записаними у щоденниках і робочих зошитах.
• Розмовляйте з іншими батьками, діти яких відчу­вають труднощі у навчанні. Батьки можуть надати Вам практичні поради та емоційну підтримку.
• Познайомтеся з персоналом школи та допоможіть у розробці навчального плану, щоб найповніше задовольнити потреби Вашої дитини.
• Налагодьте добрі стосунки з вчителями Вашої ди­тини. Постійно спілкуйтеся, обмінюйтеся інфор­мацією про успіхи вашої дитини вдома та у школі.
• Заведіть дітей у бібліотеку, читальний зал не силою, але привчайте до повсякденного читання художньої літератури, просіть їх переказати прочитане.
• Дбайте про те, щоб дитина була охайною в усьому, включаючи бережне ставлення до підручників.
• Ніколи не поспішайте з висновками ані про дитину, ані про вчителя – прийдіть до школи, поспілкуйтеся з учителем.
• Намагайтесь придбати для сімейної бібліотеки різноманітні словники та додаткову літературу.
• Пам’ятайте, клас, де навчається Ваша дитина, – ціле трьох колективів: дітей, батьків, учителів. Чим дружніші, цілеспрямованіші будуть ці колективи, тим у кращій атмосфері буде формуватись ваша дитина. Це залежить від кожного й від Вас теж.
• Не забувайте: дитину не можна карати за невміння, а терпляче вчити, підказувати, радити, допомагати, підтримувати.
• Керуйтесь у спілкуванні з дитиною правилом: найдієвіший засіб виховання – особистий приклад.
• Дбайте про всебічний розвиток своєї дитини.
• Умійте ставити себе на місце дитини.
• Пам’ятайте: праця, зокрема навчальна, не завдає шкоди вихованню дитини, а бездіяльність – її перший ворог.